Блог | Ненормальні результати аналізів не завжди свідчать про наявність патології

КОЛИ НЕНОРМАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗІВ МОЖУТЬ НЕ БУТИ ОЗНАКОЮ ПАТОЛОГІЇ

Більшість лабораторних референтних діапазонів охоплює середні 95% значень, отриманих у вибірці здорових людей. Отже, 5% здорових людей мають показники поза межами цього діапазону. Це означає, що результат, який виходить за межі норми, не обов’язково вказує на патологію – а лише на те, що значення знаходиться поза статистичними межами. Проте в повсякденній практиці навіть незначні відхилення часто стають підставою для додаткових обстежень, направлення до вузьких спеціалістів, а іноді й призначення лікування.

Найчастіше це спостерігається у випадках зі щитоподібною залозою, переддіабетом та рівнем тестостерону. Лікарі мають інтерпретувати результати лабораторних досліджень у клінічному контексті, зосереджуючись на симптомах та анамнезі, щоб уникнути патологізації нормальних фізіологічних варіацій.

ПІДВИЩЕНЕ ТТГ НЕ ЗАВЖДИ ПОТРІБНО ЛІКУВАТИ

Пацієнти, у яких аналізи показують рівень тиреотропного гормону трохи вище лабораторного референтного діапазону, занепокоєні тим, що в них гіпотиреоз. Однак, якщо рівень вільного Т4 у нормі і людина почувається добре (не відчуває втоми, не набирає вагу та не страждає на непереносимість холоду), це не привід для додаткового обстеження або невідкладного призначення лікування. Часто повторні аналізи через певний час можуть бути у межах норми.

Такі випадки стають дедалі поширенішими і часто належать до категорії субклінічного гіпотиреозу – незначно підвищеного ТТГ при нормальному рівні гормонів щитоподібної залози. Проте клінічне значення цих незначних відхилень залишається не до кінця визначеним.

Рандомізоване дослідження серед літніх людей із субклінічним гіпотиреозом показало, що терапія левотироксином не покращувала симптомів чи якості життя порівняно з плацебо. Попри це, багатьом пацієнтам із межовим підвищенням ТТГ призначають замісну терапію гормонами щитоподібної залози на все життя після одного результату аналізу з відхиленням від норми.

ПЕРЕДДІАБЕТ: РОЗШИРЕННЯ МЕЖ ЗАХВОРЮВАННЯ

Підвищений глікований гемоглобін може свідчити про ризик переддіабету. Сам по собі цей стан не є захворюванням, а фактором ризику розвитку діабету 2-го типу. Тож спершу варто зосередитися на змінах способу життя – поліпшенні контролю маси тіла, дієті та регулярній фізичній активності – і контролювати рівень глюкози у крові.

Насправді перехід від переддіабету до діабету не є неминучим. Згідно з результатами досліджень, у 30–60% осіб із переддіабетом нормальна регуляція глюкози відновлюється протягом 1–5 років, а узагальнені дані проспективних когортних досліджень свідчать про те, що повернення до нормоглікемії є більш поширеним, ніж прогресування до розвитку явного діабету.

КОРТИЗОЛ: ВРАХУВАННЯ СТАНУ ТА СПОСОБУ ЖИТТЯ

Скринінг на синдром Кушинга, пов'язаний із тривалим впливом кортизолу, також демонструє недосконалість лабораторної інтерпретації результатів.

Такі стани, як депресія, ожиріння, алкоголізм та сильний стрес, можуть спричиняти хибнопозитивні результати тестів на кортизол. Такий псевдо-Кушинг імітує гіперкортицизм, але зникає, коли основний стан – депресія, алкоголізм або сильний стрес – усувається. Тому скринінгові тести на синдром Кушинга необхідно інтерпретувати в контексті та підтверджувати перед постановкою діагнозу.

ТЕСТОСТЕРОН ТА ВІКОВІ ЗМІНИ

Рівень тестостерону значно коливається залежно від часу доби, захворювань, сну та лабораторної варіабельності. Він також поступово знижується з віком. Діагноз чоловічого гіпогонадизму (дефіцит андрогенів) не слід ставити на підставі одного лабораторного аналізу. Рівень тестостерону вранці слід підтвердити повторним тестуванням та співвіднести з клінічними симптомами до початку лікування.

На жаль, іноді тестостерон призначають чоловікам, у яких рівень гормону знаходиться в межах вікової норми.

ЯК УНИКНУТИ ПРИЙНЯТТЯ НЕОБГРУНТОВАНИХ РІШЕНЬ

Результати лабораторних аналізів, які виходять за межі норми, не слід ігнорувати, але їх необхідно інтерпретувати в клінічному контексті. Лікарям варто зосередитися на симптомах та анамнезі пацієнта, а не на окремих цифрах, та повторювати тести з межовими результатами перед діагностуванням захворювання. Статистичні коливання лабораторних показників є нормою, а референтні діапазони потрібно сприймати як орієнтири, а не абсолютні індикатори захворювання.

У сучасної медицини є багато можливостей для ранньої діагностики. Але коли кожне відхилення від норми перетворюється на захворювання, ми ризикуємо вважати нормальні фізіологічні процеси людини патологією.

Мета полягає в тому, щоб краще інтерпретувати результати призначених обстежень. Іноді найдоцільнішою реакцією на відхилення від норми в лабораторних аналізах є не лікування, не обстеження і не направлення до фахівця, а просто зміна точки зору та виважена клінічна оцінка ситуації.