Відкласти не означає відмовитися: як кріоконсервація зберігає право українців на майбутнє
Війна навчила українців жити короткими відтинками – від ранку до вечора, від тривоги до відбою, від ротації до відпустки. Але людське життя не вміщується у воєнний горизонт планування. Воно все одно потребує майбутнього: дому, близькості, дітей. Кріоконсервація не може повернути втрачений час і не гарантує батьківства. Проте вона здатна зберегти те, що війна намагається відібрати найперше, – можливість вибору.
Ембріон, який чекав
У цій історії є майже неможливе поєднання двох часових вимірів. В одному – фронт, мобілізація, обстріли й рішення, які треба ухвалювати негайно. В іншому – крихітний ембріон, занурений у рідкий азот, де біологічний час ніби поставили на паузу.
Журналістка, блогерка, снайперка й артилеристка Олена Білозерська та її чоловік, військовослужбовець Валерій Воронов, хотіли дитину від початку спільного життя. Але 2014 року Росія розпочала війну на Донбасі. Подружжя обрало захист країни, а батьківство опинилося серед тих планів, які українці звикли відкладати "до перемоги", "до повернення", "коли стане безпечніше".
Олена пішла на війну доброволицею. Роки, які за мирних обставин могли бути часом створення родини, стали роками бойових виходів і служби. Коли подружжя звернулося до допоміжних репродуктивних технологій і отримало єдиний ембріон, історія знову змінила напрям: почалося повномасштабне вторгнення. Перенесення довелося відкласти, а ембріон – кріоконсервувати.
У сюжеті телеканалу "Рада" Білозерська розповідає, що 24 лютого вони з чоловіком одразу мобілізувалися. Вона телефонувала до клініки й запитувала, чи вивозитимуть кріобанк за кордон і що станеться з біоматеріалом, якщо зникнуть електрика та вода. Їй пояснили, що сховище має автономні джерела живлення. "Ембріончик чекав в клініці мене заморожений три роки один місяць", – говорить Олена.
У 46 років вона вперше стала мамою. Народження сина Павлуся – не казка про технологію, яка долає всі обмеження. Радше це історія про шанс, який вдалося не втратити остаточно. І про рішення, прийняте ще до того, як стало зрозуміло, скільки саме триватиме очікування.
Коли "потім" стає суспільною реальністю
Материнство й батьківство часто описують як приватну справу двох людей. Але в Україні рішення про народження дитини дедалі рідше залежить лише від особистого бажання. На нього впливають служба, поранення, окупація, вимушена міграція, розлука подружжя, втрата житла, нестабільність доходів і виснаження від тривалого стресу.
Для військових цей горизонт ще коротший. На передовій майбутнє поступається місцем потребам сьогоднішнього дня: вижити, виконати завдання, знайти кошти на дрони, відремонтувати автомобіль, дочекатися ротації. У такому режимі розмова про репродуктивне здоров’я може здаватися недоречною або несвоєчасною. Проте саме час тут має вирішальне значення.
Вік не є єдиним чинником фертильності, але він залишається одним із ключових. Оваріальний резерв жінки поступово зменшується, а з віком знижується не лише кількість, а й репродуктивний потенціал яйцеклітин. Чоловіча фертильність також не існує поза часом і станом здоров’я. На неї можуть впливати травми, захворювання, медикаментозне лікування, токсичні впливи, спосіб життя та умови служби.
Ірина Судома, директорка з науки і розвитку клініки репродуктивної медицини "Надія", у тому самому сюжеті наголошує: "Для жінки дуже важливо це зробити вчасно, якщо вона відкладає материнство на потім". Це не заклик заморожувати яйцеклітини всім без винятку. Це заклик знати власну ситуацію до того, як часу для рішення залишиться надто мало.
Тема має й демографічний вимір. Україна увійшла у повномасштабну війну вже з тривалим скороченням населення та низькою народжуваністю. Війна посилила кожен із цих процесів: додала загибель людей репродуктивного віку, масове переміщення, розділення родин і відкладені вагітності. За даними, які наводить hromadske, завдяки допоміжним репродуктивним технологіям в Україні щороку народжуються близько 10 тисяч дітей; на початку повномасштабного вторгнення їхня кількість різко скоротилася, але згодом попит на лікування почав відновлюватися.
За цими цифрами стоїть важливе усвідомлення: життя неможливо безкінечно переносити на невизначену мирну дату. Репродуктивна медицина у цьому контексті – не інструмент "виправлення" демографії й не спосіб покласти відповідальність за майбутнє країни на жінок. Держава не має права вимагати народжувати. Її обов’язок – створити умови, за яких люди, які хочуть дітей, не втратять таку можливість через війну, службу, хворобу чи брак інформації.
Що насправді зберігають у кріобанках
У повсякденній мові кріоконсервацію часто називають "заморожуванням", хоча за цим словом стоїть складний лабораторний процес. Сьогодні для яйцеклітин та ембріонів широко застосовують вітрифікацію – надшвидке охолодження, під час якого біологічний матеріал переходить у склоподібний стан без утворення великих кристалів льоду, здатних пошкодити клітини. Зберігання відбувається у рідкому азоті за наднизької температури.
Кріоконсервація може стосуватися різного біоматеріалу, і це принципово різні рішення.
Яйцеклітини жінка може зберегти незалежно від наявності партнера. Якщо в майбутньому вона захоче скористатися ними, клітини розморожують, запліднюють у лабораторії, а отриманий ембріон за медичними показаннями переносять у порожнину матки.
Сперму можна зберегти до відправлення на фронт, лікування, операції або за наявності інших ризиків для репродуктивної функції. Для військовослужбовців це особливо важливо через можливість поранення, вплив важких умов служби та ризик загибелі. Водночас використання біоматеріалу після смерті людини потребує чіткого прижиттєвого волевиявлення й належного правового оформлення.
Ембріон створюють із яйцеклітини та сперматозоїда в межах програми ЕКЗ. Його кріоконсервація дає змогу відкласти перенесення – наприклад, через стан здоров’я, необхідність лікування, неготовність до вагітності або надзвичайні обставини. Саме так сталося в історії Олени Білозерської та Валерія Воронова.
Важливо говорити про межі технології так само чесно, як про її можливості. Заморожена яйцеклітина – не "гарантована дитина", ембріон – не гарантія вагітності, а сама процедура не скасовує впливу віку та стану здоров’я жінки на перебіг майбутньої вагітності. Значення мають вік на момент отримання клітин, їхня кількість і якість, медична історія, лабораторні умови та багато інших чинників. Тому рішення починається не з рекламної обіцянки, а з консультації, обстеження та індивідуальної оцінки шансів.
Репродуктивне право військових
Довгий час збереження фертильності військових в Україні залишалося переважно справою самих людей, волонтерських ініціатив і окремих клінік. Повномасштабна війна зробила очевидним: це питання не додаткового комфорту, а частина медичної та соціальної підтримки тих, хто ризикує життям.
У 2023 році було ухвалено Закон № 3496-IX, який закріпив право визначених категорій захисників і захисниць на державні гарантії забору, кріоконсервації та зберігання репродуктивних клітин на випадок втрати репродуктивної функції під час виконання обов’язків із захисту держави. У січні 2025 року Кабінет Міністрів затвердив порядок реалізації цієї гарантії.
Сам факт появи державного механізму важливий: репродуктивне майбутнє військовослужбовця визнано сферою, яку країна має захищати. Але законодавча норма працює лише тоді, коли людина знає про неї, може швидко пройти обстеження, дістатися медичного закладу, отримати зрозумілу консультацію та оформити документи без принизливої бюрократії.
Є й складні питання, яких не можна уникати. Хто і за яких умов ухвалює рішення про використання клітин після смерті їхнього власника? Як має бути зафіксована згода? Що відбувається, якщо сімейний статус змінився? Хто оплачує подальше зберігання? Як захистити біоматеріал під час атак на енергетичну інфраструктуру? Репродуктивна свобода потребує не лише медичної технології, а й точного права, надійної системи зберігання, резервного живлення, контролю і поваги до волі людини.
Тут особливо небезпечно підміняти право моральним обов’язком. Військовий не зобов’язаний залишити після себе біологічне продовження. Військовослужбовиця не зобов’язана планувати материнство. Кріоконсервація має бути можливістю, а не новим суспільним тиском. Її гуманістичний сенс полягає саме у свободі: зберегти вибір для майбутньої людини, якою військовий або військова буде після війни.
"Моє майбутнє": назва, що змінила значення під час війни
Програму "Моє майбутнє" у клініці репродуктивної медицини "Надія" створено для збереження жіночої фертильності шляхом кріоконсервації яйцеклітин. На сторінці програми серед причин названі відкладене материнство, відсутність партнера, кар’єрні чи освітні плани, а також медичні показання – знижений оваріальний резерв, майбутні операції на яєчниках, ризик раннього виснаження яєчників та лікування, здатне вплинути на фертильність.
Програма передбачає консультацію репродуктолога, оцінку стану здоров’я та оваріального резерву, гормональну стимуляцію й ультразвуковий контроль, отримання зрілих ооцитів, їхню оцінку ембріологами, вітрифікацію і подальше зберігання у кріобанку. Усе це звучить як послідовність медичних етапів. Насправді ж між ними лежить одне з найскладніших особистих рішень: визнати, що бажаний сценарій життя може не відбутися у запланований час, і подбати про альтернативу.
До війни словосполучення "відкладене материнство" часто пов’язували передусім із кар’єрою, навчанням, подорожами чи пошуком партнера. Український досвід додав до цього переліку обставину, яка не залежить від особистого плану: роки, відібрані війною. Для жінки у війську, медикині, волонтерки, журналістки на фронті або цивільної, яка роками живе в очікуванні повернення партнера, "моє майбутнє" вже не абстрактний слоган. Це запитання: що з мого довоєнного життя ще можна зберегти?
Згадка конкретної програми в такій розмові доречна не як універсальна відповідь і не як реклама "гарантованого материнства". Її цінність – у тому, що вона робить видимою саму можливість: пройти оцінку фертильності, отримати реалістичний прогноз і, якщо є показання та особисте бажання, зберегти яйцеклітини до того, як біологічний ресурс суттєво зменшиться.
Не кампанія народжуваності, а інфраструктура свободи
Україні справді доведеться говорити про демографію десятиліттями. Але ця розмова не повинна перетворювати жінку на статистичну одиницю, а військового – на носія "генетичного матеріалу для нації". Народження дитини не є патріотичним нормативом. Це інтимний вибір, який потребує безпеки, житла, доступної медицини, психологічної підтримки, рівної участі обох батьків і впевненості, що держава не залишить сім’ю сам на сам із наслідками війни.
Саме тому кріоконсервація – лише один елемент значно більшої системи. Поруч мають існувати реабілітація після поранень, лікування безпліддя, програми психологічної допомоги, підтримка вагітності, доступне ЕКЗ за медичними показаннями, допомога родинам загиблих, сучасне законодавство щодо посмертного використання біоматеріалу та захист прав майбутньої дитини.
Не менш важлива освіта. Розмова про фертильність не повинна починатися у кабінеті репродуктолога тоді, коли можливостей уже майже не залишилося. Базове знання про оваріальний резерв, вплив віку, варіанти збереження клітин та обмеження технологій має бути частиною культури турботи про здоров’я. Особливо – для людей, чия професія пов’язана з ризиком.
Водночас інформація має бути позбавлена залякування. Фрази про "біологічний годинник" легко перетворюються на тиск, а комерційна комунікація – на продаж страху. Етичний підхід інший: пояснити ризики, не перебільшувати шансів, дати час на рішення і поважати відповідь "ні".
Право повернутися не лише додому
Кріобанк часто уявляють як технологічне приміщення з контейнерами, системами контролю і резервного живлення. Але в соціальному сенсі це сховище можливих життєвих сценаріїв. У ньому зберігаються не "майбутні діти" й не обіцянки щастя. Там зберігається шанс людини одного дня знову планувати довше, ніж до наступного ранку.
Історія Олени Білозерської стала публічною саме тому, що в ній приватне рішення збіглося з досвідом країни. Її ембріон три роки й один місяць чекав у Києві, поки вона знову була на війні. Потім настав момент, коли очікування завершилося, і народився Павлусь.
Не кожна історія кріоконсервації закінчиться народженням дитини. Не кожна людина скористається збереженими клітинами. Але сенс технології від цього не зникає. У країні, де мільйони людей були змушені відкласти власне життя, можливість не відмовлятися від нього остаточно має величезну суспільну цінність.
Військові захищають право України на майбутнє. Справедливим є суспільство, яке у відповідь захищає їхнє особисте право мати це майбутнє – у тому числі право одного дня стати матір’ю чи батьком.
Матеріали на цьому сайті рекомендовані для загального інформаційного використання й не призначені для встановлення діагнозу або самостійного лікування. Медичні експерти OBOZ.UA гарантують, що весь контент, який ми розміщуємо, публікується й відповідає найвищим медичним стандартам. Наша мета - максимально якісно інформувати читачів про симптоми, причини та методи діагностики захворювань. Закликаємо не займатися самолікуванням, для діагностики хвороб та визначення шляхів їх радимо звертатися за консультацією лікарів.
